Вчені вважають, що тіляпія розповсюдилася людьми в Африку і більшу частину Азії з Малої Азії. Раніше вони під назвою риби називали усі її види. Потім визначили роди: Oreochromis и Sarotherodon,. Та і по сьогодні усі види називають “тіляпія”. Через вкорінене сприйняття назви.

Саму ж назву пов’язують з її вимовою одним з африканських племен, що живе у районі озера Малаві. Заразом є ще одна версія виникнення назви, більш схожа на анекдот. Приписують її появу Аристотелю. Вперше покуштувавши рибу, вчений наче б засмутився і сказав: “такий жаль, що тіляпія!”. У перекладі слова Аристотеля звучать як “така далека риба!”.

В цілому ж, ще з давніх часів тіляпія була поширеною рибою, мала культурне, харчове і господарське значення. Тому і мала різні місцеві, історичні та релігійні назви. Найбільш відомі з них: амнун (на івріті), мушт (арабська назва), а також “риба Святого Петра”.

В теперішніх продуктових магазинах інколи можна зустріти цінники з досить прозаїчною назвою тіляпії – “морське курча” або “річна курка”…

Щодо біблейської назви, тут є пряме посилання. У Новому Завіті розповідається, що Ісус Христос досхочу нагодував 5 тисяч віруючих п’ятьма хлібами і трьома тіляпіями. А рибу наловив Святий Петро в озері Кінерет та був свідком великого дива Христа. Тому і кажуть, що один з видів тіляпії Sarotherodon galilaeus, що має плями на спині з двох сторін, носить сліди відбитків пальців Святого Петра. Швидше за все, саме цей вид (тіляпія галілейська) двічі згадується в Євангелії від Марка (6:32-44).

Задовго до нашої ери тіляпія практично зустрічалася по всьому басейну Нілу в Древньому Єгипті. А через свій незвичний спосіб “виношувати” ікру в роті, вона потрапила “героїнею” у древньоєгипетські письмена та до витворів мистецтва. Для її розведення біля житла та у парках будували спеціальні басейни, поклоняючись як священній (тотемній) тварині. Перші фрески, на яких єгиптяни зображували цю рибу, і які прикрашали купальні багатіїв, відносяться до XV століття до нашої ери. Це ті часи, коли Єгиптом ще правили цариця Хатшепсут і фараон Аменхотеп II). Хоча, зрозуміло, тіляпію древні єгиптяни знали і раніше.

Окрім фресок із зображенням риби, її графічний образ увійшов у древньоєгипетську писемність у якості одного із основних ієрогліфів. Сам по собі ієрогліф об’єднував в собі два значки, один над одним: вода і риба з високим плавником, що характерний тіляпії нільській. Розшифровується іерогліф як склад слова “інт”.

Як відомо історикам, єгипетські ієрогліфи з часом спрощувалися та змінювалися з розвитком писемності. У часи Середнього і Пізнього Царства це сталося і з писемним зображенням тіляпії. На той час ієрогліф вимовлявся вже як “ін” і у єгипетському скоропису позначався двома кривими смугами, розташованими одна над одною. А те, що означає приставка “ін” до імені в арабському світі, мабуть, і не варто нагадувати… Адже вона підкреслює шанобливе ставлення до досвіду, освіченості людини.

Є ще один древньоєгипетський історико-культурний факт, пов’язаний з тіляпією, правда, в поєднанні з іншою невеликою рибою Нілу – латесом. Ці риби, об’єднані в один сюжет, який часто можна побачити на настінних фресках або гробницях. Він присв’ячений похоронним звичаям. Головний герой сюжету, людина, що померла, зображена у вигляді двох однакових фігур, з котрих друга – двійник (або “ка”). Стоячи на протилежних берегах Нілу, фігури ловлять рибу. Одна – тіляпію, друга – латеса. Алегорічно сюжет означає вибір людини між своєю душею: вчорашньою і завтрашньою- між шляхом земного життя і дорогою іншого світу.

Як часто пізніше траплялося, освоюючи культуру древніх єгиптян, древні греки трактували тотемне значення тіляпії відповідно до своїх міфологічних уявлень про навколишній світ. Тому переказ Геродота про спостереження древніх єгиптян за способом життя риби, далекий від оригіналу. У його напівфантастичному викладі утримання рибою ікри в роті показаний так: коли самки деяких крупних риб спускалися по Нілу до моря, в момент запліднення, вони ковтали сім’я самців. Ті ж, в свою чергу, підбирали в рот ікру, яку самки залишали в річці, повертаючись з моря.

Доволі часто символіка єгипетських фресок переходила в сюжети раннього і середньовічного християнства. Найбільш відомим прикладом цього є фрески знаменитої базилики Марії Магдалини у Везлі, що побудована у 1120 році. Ті ж самі дві рибини – тіляпія і латес – намальовані на другому символі